ПАДАЛКА І.І.

Монотонно й буденно пливли роки в кінці ХІХ століття. В глухому українському селі Жорнокльови в Золотоніського повіту на Полтавщині ( тепер Драбівського району Черкаської області) в сім’ї селянина – середняка, виходця з козаків Івана Григоровича та Дарії Кіндратівни. Падалків 15 листопада 1894 року народився син Івана. Сім’я була велика і складалася з 10 чоловік. Його старший брат Кіндрат і сестра Варвара, Ганна, Марія, Настасія (старші за Івана), Христина та Уляна (молодші).

Іван Григорович був письменною людиною, дуже любив читати. Особливо любив історію. Любов до освіти і знань він прагнув передати своїм дітям. Але в ті важкі часи шлях до світла і знань дітям трудового народу був закритий. Сім’я ледве- ледве зводила кінці з кінцями. І все ж таки Кіндрат, Іван, Христина та Уляна навчались у сільській церковно-приходській школі. Батько виховував у своїх дітей негативне ставлення до гнобителів трудового народу, царів, панів та духовенства.

 Іван ще в дитячі роки проявляв свої здібності до малювання, ліплення і часто виготовляв іграшки та малював малюнки для сільських хлопчиків і дівчаток. Батьки примітили бого здібності і прагнули дати йому освіту після закінчення церковно – парафіянської школи в 1907 – 1909 роках він навчався в Нехайківському двокласному училищі,продовжуючи й далі займатися мистецтвом. Здібностями хлопця зацікавився місцевий поміщик Лісаневич. Він порав батькові віддати хлопчика до художнього училища, допоміг оформити документи, написав рекомендованого листа на ім’я директора Миргородської художньої школи ім. М.В. Гоголя, і виклопотав для хлопця державну стипендію. Навчався юнак дуже старанно, дирекція школи завжди ставила його за приклад іншим.

 За три роки навчання в школі великий вплив на його розвиток і формування професійної майстерності зробив викладач О.Г. Сластіон – відомий український художник. Іван учився старанно і наполегливо на 5 та 4.

 Він був учнем стипендіатом і часто одержував підвищену стипендію на 10 – 20 карбованців на місяць більше порівнено з іншими учнями. Крім того, коли йому надавали відпустку додому, то додатково видавали гроші на проїзд і утримання. Також преміювався за художні вироби, які експонувалися на виставках Миргородської школи.

 Адміністрація школи не могла нахвалитися ним і всім учням ставила його в приклад. І раптом грянув грім серед ясного неба. «Зразковий учень» - бунтівник, революціонер і атеїст. Учень Падалка відмовився сповідатись і цілувати хрест, заявивши при всіх учнях, що бога немає, був організатором виступів учнів школи проти адміністрації і окремих педагогів активно читав серед учнів українську газету

«Рада».

 В листопаді 1911 року учні школи оголосили страйк. Бо більшість з них одержували низьку стипендію і зазнавали утисків та знущань. У числі організаторів страйку був і Падалка.

 В кінці 1912 року за активну революційну діяльність Іван Падалка був виключений з училища. Але директор школи боявся, щоб у верхах не дізнались про поширення крамольних ідей серед учнів: оформив документи, що виключається за атеїзм і неповагу до духовної особи. Після виключення Падалка подався до Полтави, де півроку працював при Полтавському етнографічному музеї, виготовляючи копії українських килимів для ткацької майстерні Ханенків на Київщині.

 Іван не уявляв своє життя без навчання і зібравши трохи грошей восени 1913 року вступає до Київського художнього училища, яке в той час очолював І. Селезньов. Навчався дуже старанно. За час навчання одержав дві похвали від ради училища і був переведений до портретного класу, що рахувалося найвищою нагородою для учнів.

 Навчаючись в училищі Падалка захоплюється графікою, малює ілюстрації до дитячих книжок , виконує інші графічні та живописні роботи. В час канікул завжди їхав до Полтави і працював на кустарних майстернях Полтавського губернського земства як конструктор – малювальник меблів.

 В 1917 році Падалка працював у студентській міліції, яка була тоді наспіх організована, як керівник відділу, а також брав участь в інших громадських організованих виступах. В цьому ж році Іван Іванович Падалка вступає до Української Академії мистецтва, яка тоді була тільки організована в Києві, і вчиться під керівництвом професора М. Л. Бойчука, котрий щойно повернувся до Києва із сибірського заслання.

 Іван Падалка має неспокійну вдачу і величезну любов до праці. Навчання в академії він тісно пов’язує з роботою. Разом з іншими товаришами бере участь в оформленні святкових колон до всіх революційних свят, в художньому оформленні агітплакатів, клубів, агітзагонів, приміщень до з’їздів. Працює в державних житлово-декоративних майстернях, що були організовані в Києві.

 Іван Падалка одним з перших на Україні брав участь у здійсненні плану монументальної пропаганди. На замовлення нарвійськома України були розписані стіни так званих Луцьких військових казарм у 1919 році.

 Закінчивши в 1920 році Державну українську академію мистецтв, Іван Падалка був направлений на роботу в Миргородський художньо-керамічний технікум ім. Гоголя. Тут він працює викладачем керамічного малювання. Одночасно по сумісництву – завідувачем майстернею художніх іграшок при місцевому кустпромі.

 Молодий художник і педагог уже в перші місяці завойовує авторитет і повагу серед учнів технікуму. І коли в 1922 році Падалка перейшов працювати в Межигірський художньо-керамічний технікум, то разом з ним перейшло 15 учнів. У Межигір’ї Падалка продовжує працювати викладачем керамічного малювання, при цьому очолює засновані керамічні майстерні, як старший керівник. Іван Іванович бере активну участь у громадському житті. Його обирають секретарем правління колективу, а в січні 1923 року – головою місцевого комітету профспілки.

 У січні 1923 року Падалку переводять працювати в Харківський художній технікум, який потім був реорганізований у художньо-промисловий інститут. Тут він працює до 1934 року.

 В 1934-36 роках працює професором живопису в Київському художньому інституті. Падалка зарекомендував себе чудовим педагогом і вихователем, користується авторитетом, повагою і любов’ю студентів і викладачів. Іван Іванович був для студентів не тільки викладачем, а й товаришем. Ходили разом в кіно, часто разом обідала в їдальні. Падалка часто заходив до студентів і вони заходили до нього, Іван Іванович завжди був радий порадити і допомогти кожному, хто до нього звернеться. Художник Падалка залишив багату творчу спадщину. Його твори живопису «Атака червоної кінноти», «Фотограф на селі», «Натюрморт», портрет Валер’яна Поліщука, портрет Марії Пасько(дружини), портрет селянина, автопортрет, «Змагання шахтаpiв», «Асфальтники», жіночі портрети та багато інших.

 Жінка в творах Падалки постає сповненою краси і принадності. Для художника характерна закоханість у рідну природу, людей, народне життя: «Збирають баклажани», «У колгocпному саду», «Сіножать», «Молочниці», декоративне панно «Весна».

 Митець створив багато графічних творів: цикл малюнків до «Слова о полку Ігоровім», ілюстрації до книги Копиленка «Будуємо місто», до багатьох дитячих книжок, обкладинки до творів Т.Г.Шевченка «Кобзар», І.Я.Франка «Захар Беркут»,

І.Котляревського «Енеїда».

 Творчість Івана Падалки глибоко народна. В таких творах , як «Несуть товариша», художник сягає вершин народної філософії. Щоб уникнути схематизму художник створив кожен образ не схожий один на другий. Кожна фігура відрізняється від інших.

 У 1933-1934 роках І. Падалка брав участь у розписах Червоно-заводського театру в Харкові, найбільшому монументальному комплексі в Україні. Художник намалював фреску «Відпочинок» розміром у 40 квадратних метрів. Митець також працює і в галузі українського декоративно-ужиткового мистецтва. Він спирався на традиції народного гончарства і кращих досягнень світового керамічного мистецтва. По його малюнках виготовлялись декоративні тарілки. В майстерно виконаних малюнках відчувається глибоке розуміння специфіки розпису на черепку.

 Творчість Падалки вийшла далеко за межі України, його роботи експонувались на багатьох союзних і республіканських виставках. Художник Падалка представляє Радянський Союз на багатьох міжнародних виставках. В Німеччині, Голландії, Швейцарії, Швеції, Норвегії, Польщі, Італії, Англії, Чехословаччині, Франції, Японії, Данії.

 У ті роки практикувався продаж художніх творів з виставок. Художні твори Падалки є в музеях зарубіжних країн. Більшість його творів зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві, є також в інших музеях СНД. Падалка писав також вірші, але ніде не публікував, писав для себе.

 30 вересня 1936 року Іван Падалка, професор Київського художнього інституту, був заарештований як «ворог народу». При арешті були конфісковані всі його фотографії, творчі роботи, рукописи, щоденники, документи.

 По сфабрикованих матеріалах слідчим НКВД Грушевським, Падалка звинувачувався в співучасті в діяльності контрреволюційної організації.

 Суд відбувся 13 липня 1937 року. Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила Падалку І.І. до вищої міри покарання – розстрілу. В цей же день вирок було виконано. Життя Падалки трагічно обірвалось в розквіті творчих сил.

 Військовою Колегією Верховного Суду СРСР 1 лютого 1958 року Падалка І.І. реабілітований посмертно. Додатковою перевіркою встановлено, що Падалка І.І. був засуджений не обґрунтовано за сфабрикованими матеріалами.

 4 жовтня 1937 року було заарештовано дружину І.І. Падалки Марію Пасько. В цей день через кілька годин був арештований їх син Євген. Марію Пасько, як дружину «ворога народу» відправляють без суду і слідства на Колиму, де вона пробула 21 рік. Реабілітована Марія Яківна Пасько вийшовши на волю зразу ж почина пошук свого сина. Їй вдалося встановити, що він перебував в дитячій колонії в Куйбишеві, в 1939 році вибув і слід його загубився.

 І.І. Падалка загинув, але не зігнувся, не зрадив своєму народові, працюючи на ниві українського мистецтва – в той час, коли бути національно свідомим, любити свою рідну мову, культуру, історію – означало бути націоналістом і ворогом народу.

 Падалка повернувся в своє рідне село, відлитий в бронзі – туди де він народився, жив, творив, де милувався красою рідного краю, де народився його син Євген, куди приїздив найближчий друг Тимофій Бойчук – брат його вчителя професора Михайла Львовича Бойчука.

 Всім, хто приходить до пам’ятника І.І.Падалки, він наче промовляє: «Я чесно жив: творив для вас, я хотів створити ваше життя красивим і щасливим. Не все зробив, що треба було, не дали. Будьте ж пильні. Майте власну гідність, ким би ви не були: хліборобами, вчителями, митцями, інженерами. Любіть Україну так, як любив її я.

Будуйте таку державу , в якій би людське життя було б найвищою цінністю.